Велика приватизація може початися не раніше 2020 року

Вже 2 роки Україна не може розпочати велику приватизацію, щоб за рахунок отриманих коштів покрити частину дефіциту держбюджету. 

Власне, українська влада, подібно гімнасту, знаходиться на своєрідному шпагаті. З одного боку, є чимало великих підприємств, які, стиснувши зуби, вона наважується продати. А з іншого боку, немає покупців які б готової були придбати підприємства за пристойну ціну. Більше того, продажу не допомагають навіть значні знижки вартості об’єктів.

Тому доводиться шукати кошти від масової дрібної приватизації, а також позичати величезні кошти всередині країни та за кордоном.    

 

Знаковими стали спроби продати «Одеський портовий завод» (ОПЗ).

Серед причин, через які Фонд держмайна не зміг продати підприємство, називають протидію з боку певних зацікавлених осіб чи груп в Україні.

Але незалежно від того, чи є така протидія, варто відзначити декілька моментів.

 

Наявність боргів і загроза появи судових процесів знижують готовність інвесторів до придбання ОПЗ. Навіть якщо інвестора не відлякують борги, він не готовий до того, що раптом можуть розпочатися судові процеси, які невідомо скільки триватимуть, і однозначно заважатимуть працювати. Все це ускладнюється відсутністю в Україні справедливих судів, через які інвестор міг би захистити свої інтереси, свою власність, свої інвестиції та прибутки. Саме на цьому аспекті неодноразово наголошували українським посадовцям офіційні представники США, Великобританії, Німеччини та інших західних держав.

І це універсальна причина, чому іноземні інвестори не поспішають і не поспішатимуть купувати велику власність в Україні, а також інвестувати у великі проекти.    

 

Крім того, перепоною для продажу ОПЗ може бути висока собівартість виробництва в Україні. Бо виробництво є енергоємним, енергоносії в Україні закуповуються по світовим цінам. І тут треба пригадати значний обвал курсу гривні, який мав місце у березні 2015 року, коли вартість долара США зросла з 16-ти до 26-ти гривень. А якщо згадати, що у березні 2014 року вартість долара складала близько 10 грн, то на березень 2015 року вона зросла у більше, ніж 2,5 рази. Україна пережила гіперінфляцію.   

І внаслідок цього знецінення гривні по відношенню то долара США та євро в Україні відбулося 2 діаметрально спрямовані процеси: собівартість у гривні так само значно зросла, а купівельна спроможність у гривні так само зменшилася. Тобто, вся економіка та соціальна сфера в’явилися заручниками цього «шпагату». Іншими словами, продукція українських підприємств стала дорогою, а реальні доходи громадян настільки впали, що внутрішній ринок почав згортатися.

Якщо повернутися до ОПЗ, він теж опинився в такій самій ситуації.

І тому не виключено, на внутрішньому ринку відсутні адекватні можливості для реалізації його продукції, а на зовнішніх ринках ситуація теж не є однозначною через високу конкуренцію та інші фактори.

 

Крім незадовільного інвестиційного клімату, відсутності справедливих судів, в Україні загострюються політичні ризики через загострення політичної боротьби. І цей період завершиться не раніше січня-лютого 2020 року

Це означає, що держава може не наважатися продати ОПЗ зовсім «за безцінь». А іноземні інвестори не дуже хотітимуть купувати ОПЗ до 2020 року, навіть якщо його продаватимуть «за безцінь». Тобто, українська влада і далі «сидітиме на шпагаті».  

 

Хоча «шпагат» собівартості та купівельної спроможності  на внутрішньому ринку зберігатиметься і після 2019 року, проте існує ймовірність, що зменшаться політичні ризики, з’явиться прогрес у судовій реформі, боротьбі з корупцією.  

Завдяки цьому, велика приватизація може зрушити з місця, хоч і не великими обсягами.  

 

Володимир Воля,

політичний експерт, міжнародник, магістр державного управління

 

18 березня 2019 р.